|
ДЛЯ НИХ КОЛОДА В ОЦІ – НЕ ТЯГАР
(Відкритий лист Президентові України)
Шановний Вікторе Федоровичу!
Ви стали Президентом України. Незалежно від того, хто і як голосував, фальшував чи ні, сьогодні Ви для всіх нас є найвищою посадовою особою у державі. Отже, Ви повинні захищати права українського народу, знати і любити його історію, культуру, мову. Йдеться про справжню історію, а не спотворену вченими тих країн, які в різні історичні періоди загарбували нашу землю і намагалися так чи інакше знищити нас як народ. Значною мірою їм це вдалося і Ваші перші кроки можуть бути цьому підтвердженням – наприклад, Ваші післявиборчі заяви російською мовою. Адже це мова президента Росії, і користуватися нею президентам інших країн є справою неетичною, близькою, делікатно висловлюючись, до нелегітимної спроби користуватися чужим майном. Ви добре володієтє українською мовою, яка є державною і якою всякий посадовець відповідно до 'Закону про мови…' зобов'язаний послуговуватись. Ви ж не 'всякий', Ви – президент! Як запобігання або й залежність від Росії сприйняла більша частина українського суспільства Ваше рішення запросити на інавгурацію очільника Російської церкви, проігнорувавши решту українських православних конфесій.
Під час Вашого візиту в Росію Ви дали зрозуміти, що маєте намір скасувати укази Віктора Ющенка щодо ОУН-УПА і Степана Бандери. Шановний Вікторе Федоровичу, не користуйтеся набутими у промосковській радянській школі відомостями про боротьбу ОУН-УПА, а зверніться до теперішніх українських істориків (лише не до академіка-полковника Табачника, котрого Ваша політична сила з якогось дива вважає чи не найбільшим авторитетом в українських гуманітарних справах) і Ви дізнаєтеся, про що мовчали архіви. Хто найбільше засуджує ці укази і чому? Насамперед, росіяни і поляки – вони звинувачують ОУН-УПА у співробітництві з німцями і злочинах проти представників цих народів. Згадаймо, як було насправді.
Саме росіяни вчинили найбільше злодіянь супроти українців. Російські самодержці завжди вважали, що 'никакого украинского языка не было, нет и быть не может', забороняли українську мову, книгу, театр, пісню. Ліквідували українську державу, засновану Б. Хмельницьким. Зруйнували Запорізьку Січ, а полонених козаків відправили на каторжні роботи – відомо, що 'північна Пальміра' лежить на козацьких костях. Слід згадати як у Батурині впивався українською кров'ю російський князь Меншиков, як генерал Кречетніков підступно і криваво придушив повстання гайдамаків (зауважте – повстання проти Польщі, а не проти Росії). Москва зруйнувала незалежну, мирну, визнану світом Українську Народну Республіку. Потім більшовицька Москва нищила українців голодоморами, таборами, переселеннями, насильницькими колективізаціями.
Після приєднання Західної України до Радянського Союзу у вересні 1939 року спецслужби більшовицької Москви за неповних два роки вивезли до Сибіру 1,5 млн галичан. У червні 1941 року, втікаючи від німецьких військ і залишаючи на поталу нацистам українське населення, радянські кати неприродно жорстоко знищили десятки тисяч невинних галичан у тюрмах. Отож не дивно, що друге повернення росіян на Галичину було зустрінуте не дуже привітно, а Українська Повстанська Армія запекло воювала проти більшовицьких репресій, захищаючи галичан від примусового переселення до Сибіру.
Щодо співробітництва з німцями, то чим більше відкриваються архіви, тим стає очевиднішим, що саме комуністична сталінська влада на рівні держави дуже тісно співпрацювала з нацистами. Вже 11 листопада 1938 року між НКВД і ГЕСТАПО було підписане 'ГЕНЕРАЛЬНОЕ СОГЛАШЕНИЕ о сотрудничестве…', в якому серед інших були і такі пункти:
'§1. п.1. Стороны видят необходимость в развитии тесного сотрудничества органов государственной безопасности СССР и Германии во имя безопасности и процветания обеих стран, укрепления добрососедских отношений, дружбы русского и немецкого народов, совместной деятельности, направленной на ведение беспощадной борьбы с общими врагами…
п.2. Стороны поведут совместную борьбу с общими основными врагами:
– международным еврейством, ее международной финансовой системой, иудаизмом и иудейским мировоззрением;
– дегенерацией человечества, во имя оздоровления белой рассы и создания евгенических механизмов рассовой гигиены.
п.З. Виды и формы дегенерации, подлежащие стерилизации и уничтожению, стороны определили дополнительным протоколом №1, являющимся неотъемлемой частью настоящего соглашения'.
Далі в такому ж дусі. Угоду підписали МЮЛЛЕР і БЕРІЯ. До речі, чомусь деякі євреї воліють не бачити цих могутніх 'друзів єврейства і юдаїзму', а призначають своїми ворогами українців, які на той час не мали навіть власної держави.
У рамках співробітництва Сталін – Гітлер було підписано пакт Молотова-Ріббентропа, внаслідок якого розпочалася кривава Друга світова війна і була знищена Польща. Хіба може порівнятися масштабами вплив на світову історію згаданого пакту і невеличкого загону 'Нахтігаль'?
Дуже показова інформація про співпрацю росіян з німцями подана в “Учительской газете” за 19.09.89 р.: “…Более миллиона советских граждан, с оружием в руках, в немецкой форме воевало против собственного народа. На службу к Гитлеру пошли: Власов, бывший донской атаман П. Краснов, генералы А. Шкуро, П. Доманов, формируется казачья дивизия генерала фон Паннвица. Шесть полков донского, кубанского, терского и сибирского казачества в количестве более 20 тысяч человек были направлены в Югославию и сражались против армии Тито. Бригада Каминского, преобразованная в 29-ю гренадерскую дивизию СС, из брянских лесов была переброшена в Польшу, вместе с Туркестанским легионом участвовала в подавлении варшавского восстания (чи чули Ви, Вікторе Федоровичу, про російську 29-у гренадерську дивізію СС, створену у брянських лісах? Мабуть, ні. Зате у Ваші вуха надійно затовкли спотворені відомості про дивізію СС 'Галичина'. Цікаво, що в час створення російської дивізії СС робили в брянських лісах оспівані радянською пропагандою брянські партизани? А ви, брати-поляки, теж не чули, що варшавське повстання придушувала російська дивізія СС, чи волите про це забути? Мабуть, говорити про українців і звичніше, і безпечніше). Смертные приговоры через повешение получили: А. Власов, В. Малышкин, А. Закутный, Г. Жыленков, Ф. Трухин, С. Буняченко, Г, Зверев, А. Благовещенский, В. Мальцев, В. Корбуков, Н. Шатов, П. Краснов, С. Краснов, А. Шкуро, Т. Доманов, К. Чирий, Г. фон Паннвиц (приговоры 1.08.46 и 17.01.47)…”
Вищеназваних, як і решту нацистських злочинців, судили та покарали, а Степана Бандеру ніхто ніколи не судив за колабораціонізм, хоча після війни він легально проживав у Європі. Це свідчить, що не було жодних підстав для судового переслідування лідера українського національно-визвольного руху.
Теперішній Європарламент дав об'єктивну оцінку більшовицько-нацистському співробітництву і поставив на один щабель злочини Гітлера та Сталіна, але Росія (також дехто з наших громадян-українофобів) досі тупо твердить про неіснуючий колабораціонізм бандерівців, замовчуючи власні жахливі злочини. Мало того: теперішні керівники Росії безсоромно називають тирана-людожера Сталіна успішним менеджером, а мерія Москви має намір до 9-го травня повісити його портрети на кожному будинку як символ перемоги. Про цю перемогу як і про сам 'символ' читаємо у статті Вячеслава КОНДРАТЬЕВА “День поминовения”, яка фактично підсумовує наслідки пакту Молотова-Ріббентропа (журнал “Молодой коммунист” №5, 1990 р.):
“ … Общее количество наших потерь, по последним данным, составляет сорок шесть миллионов солдат и мирного населения. Общие потери Германии составили шесть миллионов…
…Мы потеряли 22 млн солдат, они 3 млн, причем на Восточном фронте – 1,5 млн (такі заслуги 'геніального' генералісімуса Сталіна – щоб покласти двох німців, він посилав на смерть тридцятьох своїх солдатів)...
…а если уж говорить о роли сталинского социализма, то вероятнее всего, что без него и войны не было бы…
… ритуал копания осужденным могилы самому себе не был нами заимствован из иностранных источников, а стал продолжением традиции, заложенной еще в годы до сих пор воспеваемой нами гражданской войны…
…В лагерях Гитлер истязал главным образом не свой народ. Сталинские лагеря, которые с таким же успехом можно смело назвать лагерями смерти, были построены для своего народа...
…Сталинские убийцы доживают свой век на заслуженной пенсии, в генеральских чинах… Доживают спокойно и начальники лагерей, и надзиратели, и палачи из госбезопасности, и те, кто обеспечивал и оправдывал кровавую вакханалию единственно верной идеологией. Мы не сумели по-граждански честно поставить точку в исторической трагедии своего народа. А пока точка не поставлена, нельзя считать, что трагедия завершилась…”
Не має права, пане Президенте, нація, що вчинила цю 'кровавую вакханалию' і не захотіла 'по-граждански честно поставить точку в исторической трагедии своего народа', давати оцінки іншим народам.
Щодо стосунків Польща – Україна. Якщо ОУН і УПА боролися за незалежність на своїй етнічній території, то Польща так чи інакше була для нас загарбником, починаючи з ХІV століття. За сотні літ на українській землі польські завойовники пролили ріки невинної української крові, заселяли українські території поляками. Польща позбавила український народ державності, знищивши Західно-Українську Народну Республіку в 1919 році (сьогодні польські воїни, які це вчинили – звичайно, не без української крові – мирно покояться з доброї волі українців на Личаківському цвинтарі). Саме подальша полонізація, пацифікація, нещадний терор польської держави спричинилися до виникнення руху опору і створення Організації Українських Націоналістів. На початку Другої світової війни польські війська, зазнавши нищівної поразки від німецької армії і втікаючи на схід, зганяли свою лють на українцях, винищуючи цілі села. Нагадуємо, що це був 1939 рік (задовго до створення УПА) і такі злочини чинило польське регулярне військо проти беззбройних селян-українців. Українці не забули також злочини, вчинені проти них вояками Армії Крайової, солдатом якої був і батько президента Леха Качинського, що теж долучився до хору критиків указу Президента України.
Польща до початку Другої світової війни мило співпрацювала з нацистами і разом з Німеччиною брала участь у ліквідації чеської держави. А генерал-майор військ СС поляк Камінський Броніслав Владиславович командував 29-ю гренадерською дивізією СС, яка, як уже згадувалося, брала участь у придушенні варшавського повстання (загинуло 235 тисяч чоловік). У вересні-жовтні 1944 року Броніслав Камінський брав участь у придушенні Словацького повстання, де також відзначився небаченою жорстокістю.
Вирішили додати свої коментарі про Указ В. Ющенка і словаки. Але ж Словаччина як держава виникла після анексії Чехії нацистами саме як сателіт і поплічник фашистської Німеччини! Воістину, у власному оці не помічають колоди, зате вказують на пилинку в оці сусіда.
Крім вищепойменованих народів з нацистами на державному рівні так чи інакше співпрацювали Великобританія, Франція, Іспанія, Італія, Японія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Хорватія…Ще інші держави і народи, якщо й не співпрацювали з нацистами, то покірно дозволили поневолити себе, виконували на благо рейху важку рабську роботу, йшли в тюрми, концтабори і навіть у газові камери. І нічого, живуть – не соромляться своєї історії. А українці, які, не маючи власної держави, доблесно боролися за незалежність України проти найжорстокіших окупантів у Європі, повинні за версією тих же окупантів устидатися за свій героїчний чин.
Долучився до хору хулителів визвольної боротьби українського народу і оманений представниками цих країн, очолюваний поляком Єжи Бузеком Європарламент.
Піком цинічного відношення до України є суд над Іваном Дем'янюком. Невідомо достеменно, він чи не він був Іваном Грозним у німецькому концтаборі, принаймні, ізраїльський суд не зміг цього довести і відпустив його. Не захотіли бути суддями і США, громадянином яких був Дем'янюк. А ось постнацистська Німеччина – будь ласка… Та ж не мають морального, історичного, християнського права німці, – які чотири роки грабували Україну (навіть вивозили до Рейху український чорнозем), вбивали і спалювали українців цілими селами, розстрілювали невинних заручників, вивозили українську молодь на рабські роботи, гвалтували українських жінок, планували цілковито знищити українську націю, – бути суддями нашого народу, нашої історії! Пройшло ще занадто мало часу, щоб колишнім нацистам чи їхнім нащадкам дозволено було одягати мантію судді. Кров невинних жертв буде на їхніх руках до сьомого коліна, а очорнювання українців не зробить ці руки чистішими.
Пане Президенте! Кожний народ має суверенне право самостійно визначати та належним чином вшановувати своїх героїв. Це вірно і в цьому полягає найвища історична правда і найвища об'єктивність. Для прикладу, наш герой – гетьман Богдан Хмельницький – високо пошановується в Росії, але негативно трактується у Польщі, натомість Іван Мазепа, Петро Сагайдачний – навпаки. Напевно, що славний Тадеуш Костюшко також не був героєм для Росії і Великобританії. Якби не ОУН-УПА, не Степан Бандера, не було б кого звільняти у 1939 році, бо українці на Галичині були б або ополячені, або переселені в інші регіони і вже там ополячені, як це поляки за згодою Москви зробили після війни (операція 'Вісла'). Чи знаєте Ви, Вікторе Федоровичу, що теперішня східна Польща – це етнічні українські землі, з яких за зговором між Москвою і Варшавою після війни виселили українців, а натомість поселили поляків?
Стосовно Степана Бандери, то за свою святу боротьбу за незалежність України він заплатив дорогу ціну: сам відсидів п'ять років у польській тюрмі, чотири роки – в німецькому концтаборі, у 1959 році без суду і слідства був убитий московським агентом у вільній європейській державі Німеччині; його батька – священика Андрія Бандеру – закатували енкаведисти; сестри – Марта-Марія і Оксана – ще в 1939 році після арешту і допитів вислані в Сибір, Марта там і померла, а Оксана рідну землю побачила лише через піввіку; сестра Володимира також пізнала розкоші Сибіру і Казахстану; брата Богдана вбили гестапівці, а братів Олександра і Василя у концтаборі Освєнцім після жорстоких знущань замордували фашистські прислужники – польські капо.
Найбільший злочин, який закидають Степанові Бандері, – це співпраця з німцями. Пане Президенте України, прочитайте уважно попередній абзац: Степан Бандера під час війни чотири роки мучився у німецькому концтаборі, брата Богдана вбили гестапівці, а брати Олександр і Василь загинули у німецькому концтаборі Освєнцім. Якщо це співпраця, то як трактувати пакт Молотова-Ріббентропа – як безневинну чоловічу любов між Гітлером і Сталіном? До речі, ось що про цю 'співпрацю' сказав добре обізнаний і далеко не українофіл Г. КЛИМОВ (Красная каббала. Краснодар, ООО “Пересвет”, ст. 109): '…А украинских националистов немцы уничтожали точно так же, как и НКВД…'.
Вікторе Федоровичу! Ви стали Президентом великого, дуже древнього, талановитого, миролюбного, історичного народу, який проживає на своїй благословенній землі десятки тисяч років. Цей народ ніколи не був кочовим, не загарбував чужих земель, не коїв злочинів проти інших народів. Але в найстрашніші часи поневолення український народ і його очільники не змирилися з неволею, не пішли на співпрацю з жодним окупаційним режимом, не йшли покірно на смерть. Цей народ повстав проти польських шовіністів, комуно-більшовиків, нацистів і всіма доступними засобами боровся за свою свободу та незалежність.
Нехай не вводять Вас в оману слова і дії тих, які вигуками 'Держи вора!' намагаються приховати власні злодіяння, свою недовгу в історичному плані, але криваву минувшину, подолати властиві злочинцям комплекси. Відкиньте і забудьте неправду, якою затьмарювали наш розум історичні губителі українства. Любіть свій народ, пишайтеся ним, захищайте його і Ви ввійдете в історію як справжній творець України. Не принижуйте свій народ скасуванням Указів Президента України.
Навпаки, вимагайте, від Європарламенту:
1. Дати пояснення, на якій підставі Європейський Парламент звинувачує Степана Бандеру у колабораціонізмі під час Другої світової війни.
2. Скасувати пункт 20 Резолюції Європарламенту від 25 лютого 2010 року щодо ситуації в Україні.
3. Ознайомити депутатів Європарламенту із справжньою історією національно-визвольної боротьби українського народу, а не її польсько-російською версією.
4. Попросити вибачення в України за безпідставні звинувачення Степана Бандери у співпраці з нацистами.
Василь ШПІЦЕР
Голова Львівської Міської Організації
Української Народної Ради,
Надруковано в газеті 'За Вільну Україну',
березень 2010 р.
ДОДАТОК
ЯК РОСІЙСЬКІ ШОВІНІСТИ НИЩИЛИ УКРАЇНСЬКУ МОВУ
Почалося це одразу після Московсько-Переяславського договору 1654 року ще за патріарха Іоакима. Він перший почав забороняти українцям друкувати книжки рідною мовою, наказував виривати з української книжки аркуші, бо вони “несхожи с книгами московскими”. Чим далі, тим жахливіше:
1709 р. – Петро І видав указ про заборону книгодрукування українською мовою.
1720 р. – Петро І видав указ про вилучення з церков україномовних книг, про заборону книгодрукування на Україні.
1753 р. – заборонено викладання в Києво-Могилянській академії українською мовою.
1764 р. – в Україні скасовано гетьманство.
1769 р. – указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 р. – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783 р. – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1847 р. – розгром Кирило-Мефодіївського товариства.
1862 р. – закриття українських недільних шкіл.
1863 р. – Валуєвський циркуляр про заборону видання книг українською мовою.
1867 р. – Емський указ про заборону ввезення української книги з-за кордону, заборону українського театру й друкування нот українських пісень.
1883 р. – указ про заборону хрещення дітей українськими іменами.
1884 р. – закриття всіх українських театрів.
1895 р. – заборона українських книг для дітей.
1908 р. – указом сенату Російської імперії визнано україномовну культуру і освітню діяльність в Україні шкідливою.
1914 р. – цар Микола ІІ – указ про заборону газет і журналів українською мовою.
1917 р. і далі – коли ще в Росії була свобода слова, Галина СЕРЕБРЯКОВА в газеті “Известия” (31.01.1989 р.) писала: “…Настало время кровавых мясников Мехлиса и Кагановича – прямых потомков Иуды Искариота, садиста Маленкова, уродца Ежова и душегуба Берии…” Її доповнює Григорій НЕХОРОШЕВ (журнал “Молодой коммунист”, №12, 1989р.) в статті “Хотелось бы всех поименно назвать…”: “…В годы сталинщины погибло более 1300 писателей. … всего было репрессировано 500 украинских литераторов…”
1932-33 рр. – організований Москвою голодомор забрав життя мільйонів носіїв української мови.
1934-37 рр. – фізичне винищення української інтелігенції, насамперед, письменників.
1960-і роки – перехід на російську мову викладання в українських вузах.
1970-і роки:
– визнання російської мовою партії, після чого всі партійні з’їзди і офіційні заходи в Україні почали проводитися російською мовою;
– викладачі російської мови в УРСР отримують 15-процентну надбавку до зарплати порівняно з викладачами української;
– дисертації повинні були писатися російською мовою;
– русифікація українського кіно;
– наочна агітація, афіші, оголошення стали виключно російськомовними.
15 лютого 2011
|
| Закрити |
